A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Виконавчий комітет Полонської міської ради об'єднаної територіальної громади
Хмельницька область, Полонський район
Офіційний сайт

Соціально-економічний розвиток Полонного у XVII ст

На останню чверть XVI ст. припадає початок активної хвилі містобудування і пов’язаний він з діяльністю князя В.-К. Острозького. Для князя міста мали важливе стратегічне значення, адже слугували надійним форпостом захисту його володінь в центральній частині Волині. За підрахунками О. Яблоновського, князям Острозьким в другій половині XVI ст. належало 32,67% території Волині і зокрема 33,39% території Кременецького повіту (Пд.-Сх.Волинь).

Історії Полонного майже не присвячено спеціальних досліджень, а епізодичні згадки про місто містяться в загальних працях з історії України, а також в монографіях, присвячених історії українського містобудування, в яких наявні деякі відомості про наше місто, а також коротка інформація, представлена в опублікованих тезах та матеріалах краєзнавчих конференцій, що стосувались історії волинських міст.

Унікальним джерелом, що дозволяє розглянути соціально-економічний розвиток міста є інвентар поділу маєтків Олександра Острозького між його дочками Софією Любомирською, Катериною Замойською та Анною-Алоїзою Ходкевич, складений 1620 р., частина якого, що стосується Південно-Східної Волині була опублікована І.О. Ворончук у 2001 році. В документі міститься детальний опис будівель міста, перелік міщан та їх земельні володіння, податки та повинності, коротка інформація про зайнятість жителів, а також інвентар фіксує листи, видані власниками міста для міщан на затвердження певних прав та пільг: наводяться та згадуються 38 листів, виданих князями на осаду міст, розбудову, розвиток торгівлі, ремесла та промислів. Таким чином, наявний матеріал дає можливість розглянути соціально-економічний стан міста Полонного в першій половині XVII ст. 

На сьогодні в історичній літературі зустрічаємо дуже різноманітну класифікацію міст, так, наприклад: найбільші, великі міста (понад 500 будинків), менші міста (понад 300 будинків) та містечка (до 300 будинків), або поселення – до 150 будинків, міста – понад 250, а від 150 до 250 – перехідна форма чи малі міста – до 200 будинків, середні міста – 200-700 будинків, великі – більше 700 будинків, або поселення, які налічували до 500 будинків – містечка, понад 500 – міста.

Полонне в другій половині XVI ст. відносять до малих приватновласницьких міст. Протягом XVI-XVII ст. місто входило до складу Кременецького повіту Волинського воєводства, а Полонській волості підпорядковувалось понад 20 сіл.

В кінці XV ст. місто переходить у приватну власність, так, у квітні 1494 р. великий литовський князь Олександр оповістив міщан Полонського повіту, що передає місто у власність Михайлу і Костянтину Острозьким. На середину XVI ст. Полонне переходить до магната Миколи Радивила, а потім до княгині Беати Острозької, намісником якої у місті служив Себастьян Туровський. Пізніше містом володіє шляхтич Ольбрахт Ласький, який, не маючи спадкоємців, записує у 1570 р. Полонне у власність держави, але майже відразу воно знову належить родині Острозьких. На початку XVII ст., внаслідок поділу 1603 р. між Янушем і Олександром Острозьким, місто Полонне разом з містечком Баранівка, 7 фільварками та 41 селом переходили у власність Олександра. Олександр Острозький 15 липня 1603 року видав лист Старому Полонному, в якому дозволяв 20 років волі, тобто звільнення міщан від податків та повинностей для того, щоб у місті «будинки за польським зразком будували», а після закінчення будівництва дозволяв продавати їх або використовувати як свої власні. Цим же листом Острозький дозволяв міщанам «прибутки із варіння пива і з медів на себе використовувати», а от шинкувати горілку полонським міщанам заборонялось. Князь у листі зазначав, що якщо міщани «добре побудуються», обіцяє надати їм магдебурзьке право та інші вольності. 

Місто Полонне не володіло магдебурзьким правом в другій половині XVI ст., адже станом на 1603 р. місто не користувалось правом самоврядування. Після несподіваної смерті Олександра у тому ж таки 1603 р., господаркою полонських маєтностей стала його дружина Анна Острозька. 23 лютого 1607 р. вона видала лист міщанам Полонного, в якому підтверджувала надання свого чоловіка, а також дозволяла домагатися магдебурзького права у короля. Цим листом вона надавала місту право самоврядування після королівського підтвердження, котрим міщани від «цього часу судитися і всілякі справи мають відправляти». Отже, можемо припустити, що саме Анна Острозька надала Полонному магдебурзьке право, і дозволяла міщанам просити підтвердження у короля. У цьому ж листі вона обумовлювала порядок обрання міських управлінців: міщани мали право самі обирати уряди райців, однак «право призначати війта для відправлення правосуддя кн. її мл. собі залишає і всілякі апеляції на їхні суди залишає до своєї влади». Інститут війтівства, окрім певного соціального статусу, надавав значне матеріальне забезпечення. Більшість війтів приватних волинських міст за своїм соціальним походженням належали до шляхти. У інвентарі 1620 р. зафіксовано, що війтом в м. Полонному був Норовський (очевидно шляхтич), котрий володів 3 волоками землі.

Погляди українських істориків щодо магдебурзького права та його значення для українських земель можна умовно поділити на дві протилежні точки зору. Одні негативно оцінювали його застосування на українських землях, наприклад, видатний український історик М.С. Грушевський наголошував на чужорідності магдебурзького права для українських міщан та на втручанні у міське самоврядування королівських ставленників або ж власників міст. Сучасні історики наголошують на тому, що магдебурзьке право було одним з виявів того, що українські міста перебували в єдиному політичному, культурному та правовому просторі з іншими тогочасними європейськими містами. В будь-якому випадку, надання Полонному магдебурзького права ставило його в ряд з тими містами, які ним володіли. Як наслідок, місто в першу чергу отримувало дозвіл на самоврядування та судовий імунітет. 

У 1607 р. був побудований католицький костел, який йменується костелом святої Анни. Певні фрагментарні відомості про діяльність та матеріальне забезпечення костелу в першій половині XVII ст. знаходимо в інвентарі 1620 р., зокрема про матеріальне забезпечення ксьондза читаємо «сіножать під ставком на Чудищах ксьондзу плебанові належать», в переліку міщан зустрічаємо записи «Амвросій, костьольний органіст», «Бакаляр костьольний, вільний». Побудова костелу може свідчити про те, що в місті проживало чимало польського населення або ж про значну католицьку громаду. Про національний склад ми можемо говорити, судячи з прізвищ, вказаних в інвентарі. Отже, поляків в інвентарі вказано у Полонному близько 33 сімей.

Відомості інвентаря дозволяють припустити, що значне матеріальне забезпечення мали і православні священики. Адже всі троє володіли двома волоками землі, а один із них мав власний фільварок. 

У 20-х рр. XVII ст. Полонне складалось із Старого та Нового міста. Виникнення нового міста досить поширена тенденція в історії українського містобудування, коли населення зростало, поруч з Старим містом виростало Нове. Такі Нові міста були в першій половині XVII ст. в Острозі, Полонному, Острополі, Любарі та ін. Осілість полонських міщан була представлена сотенно-десятковою системою. Старе місто складалось із 4 сотень, де сотниками були Грицько, Павло, Тиміш, Левко. Відповідно, десятниками в 1-й сотні були Мартин Йовлашення, Охрім; в 2-й – Каленик, Матвій; в 3-й – Васько і Нестор; в 4-й – Мисько з Федором, Михно Наливайко. У Новому місті сотників було 3 сотні – Ігнат Сковротка, Трохим, Веремій і відповідно десятники 1-ї сотні – Сенько, Ясько, Васько, Дмитро, Лаврин; 2-ї сотні – Сенько, Микита, Фейтко, Мисько, Фесько Коростон; 3-ї сотні – Семен, Остап, Ілько. За інвентарем, загальна кількість житлових будинків становила 902. На Старе місто припадало 464 будинки, а на Нове − 438. У подімному реєстрі 1629 р. в Полонному фіксується 970 димів, це, приблизно, третя частина димів волості, яких всього було 2712. Отже, кількість житлових будинків в Полонному значно збільшилась в порівнянні з другою половиною XVI ст., місто можна віднести вже не до малих, а до середніх або навіть великих міст. В ряді випадків, крім господарів у будинку могли жити і інші сім’ї. На Старе місто припадало 59 таких родин, а на Нове − 22.

Композиційним центром м. Полонного виступав ринок. Саме ринок був не лише найбільшою відмінністю між містом і селом, а й найважливішим елементом, якому місто завдячувало своїм існуванням. В радянській історіографії, в основному, склалося розуміння міського поселення, як, перш за все, осередку ремесел і торгівлі. Російський урбаніст А. Ястребицька дає наступне визначення: «Місто – це поселення, в котрому основна чи, принаймні, значна частина жителів зайнята не аграрним виробництвом, а різного роду ремеслами, промислами і торгівлею». Найпростішою формою місцевої торгівлі були міські торги. М. Грушевський зазначає, що міські торги, які здебільшого проводилися раз на тиждень у визначений день, що вказувався або в привілеї, або власником міста, а ще рідше визначався міщанами. Досить рідко торги відбувались двічі на тиждень, так, у неділю і п’ятницю відбувалися торги в Острозі, в Полонному торги відбувались один раз у тиждень. Ярмарки були одним з найважливіших привілеїв, котрі держава або власники надавали містам. Вони проводились один або декілька разів на рік, а розпочиналися, як правило, у дні релігійних свят. На ярмарки з’їжджались торговці та купці, ремісники та міщани з віддалених місць. В актах XVI ст., як вказує М. Грушевський, є згадки про ярмарки в Жидичині, Олиці, Межиричах, Острозі, Полонному, Красилові, Дубні, Кременці, Почаєві та ін. У першій половині XVII ст. у Полонному відбувався щорічний ярмарок, який розпочинався на день св. Петра (29 червня за старим стилем). Власники міста дбали про надання пільг купцям і торговцям, що сприяло розвитку торгівлі. Так, з привілею кн. В.-К. Острозького 1578 р., до Острога купцям були вільні дороги «без усяких перешкод зі сторони луцьких митників» «як з Польщі так і з Великого Князівства Литовського, зі Львова, Києва і інших наших замків, з Волощини і інших заграничних земель». І в інших маєтностях Острозьких, в тому числі і Полонному, Красилові, Дорогобужі, Дубні, Степані та ін. на ярмарки купці мали право привозити і відвозити товари не платячи луцького мита. Ще одним фактором, який сприяв розвитку торгівлі в Полонному було те, що через місто проходив торговий шлях, який вів від Острога у південно-східному напрямку через Заслав, Любартів на Хмельник в межі Подільського воєводства. Про поступове зростання та розвиток торгівлі в Полонному свідчить збільшення кількості купецьких родин у місті від восьми у 1577 р. до тринадцяти в 1625 р.

Оцінювати розвиток ремесла в місті ми можемо, насамперед, завдяки описово-статистичним джерелам, в яких зафіксована кількість ремісників. На жаль, дані джерела не дають повної картини, проте дозволяють скласти уявлення про стан ремесла. Кількість ремісничих родин в Полонному в першій половині XVIІ ст. зросла в порівнянні з другою половиною XVI ст. Так, в 1577 р. у місті було 15 ремісничих родин, в 1583 р. – всього 7, а в 1620 р. – 83. В інвентарі 1620 р. міститься інформація про 13 шевців, 11 гончарів, 10 кушнірів, 10 кравців, 7 ковалів, 7 колачників, 4 різників, 3 теслів, 3 бондарів, 3 пивоварів, 2 коновалів, 2 стельмахів, 2 лікарів, 1 столяра, 1 вівчаря, 1 гребінника, 1 римаря, 1 ткача, 1 пекаря. А в 1629 р. в Полонному податок зібрано із 194 ремісників. Із них чоботарів - 42, кушнірів і шевців – 33, ковалів – 28, гончарів – 18, бондарів – 15, м’ясників – 14, пекарів – 13, колісників – 11, ткачів – 11, пивоварів – 4, солодовників – 3, теслів – 2. Бачимо, що за 9 років кількість ремісників збільшилась більше ніж в два рази, що може свідчити про інтенсивний розвиток ремесла. Разом з тим, варто пам’ятати, що перелік ремісників як за 1620 р., так і за 1629 р. є далеко не повними. Про ремісників та їх категорії, про сплату податків та їх розмір у південно-східній Волині в першій половині XVII ст., в т.ч. і в Полонному можемо дізнатись із «Переліку ремісників Полонного, Острополя, Любарта, Лабуня, Судилкова і Баранівки, повідомленому під присягою повноважними представниками з цих міст і містечок в Луцькому гродському суді» 20 вересня 1635 р. Існують свідчення про сплату цього податку ремісниками 29 волинських міст, в т.ч. і Полонного. В 1635 р. в місті було «пекарев и тых что се перепечаством бавят в личбе 12, колодеюв 11, ткачов 11, гончаров 18, кравцов с кушнерами 12, резников 14, бондаров 15, шевцов 42, ковальов 3, римарами, лучниками, седлярами 28, пивоваров 4, солодовников 3, тесел 2». Вказувалось, що ремісники платили податок по 15 польських грошей. Очевидно, що не всі ремісники Полонного потрапили у списки платників податку, оскільки збір податку найчастіше проводився членами міського магістрату (бурмистри, райці, лавники) або особою, обраною самими ремісниками, а контролю за правильністю поданих даних державою не велося. У Полонному було щонайменше чотири млини, три з яких були більш потужними, а один невеликий (млинок). Один млин знаходився на греблі біля ставу між Старим і Новим містом, у цьому млині було чотири мучних кола і одне ступне. Інші два мали по п’ять мучних і два ступних кола. Найменший млин був біля замку і мав лише два мучних кола. Млинарська і горілчана оренда у місті Полонному і селах, що належали до замку, з містечком Баранівкою становила 4600 зол., але «через минулу татарщину» (мається на увазі напад 1618 р.) зменшилась до 4000 зол. 

В місті було два стави, один із них знаходився біля Нового, а інший - біля Старого міста. З цих ставів міщани за ловлення риби платили оренду 800 зол. за повних три роки. В першій половині XVII ст. місто все ще залишалось аграрним, але значна частина населення, зокрема ремісники та торговці, навіть городів не мали. Зі списку інвентаря, бачимо, що попри вказані торговельно-ремісничі верстви населення, чимало міщан займались сільським господарством, зокрема, землеробством. Доцільно було б їх дрібніше диференціювати за кількістю землі, якою вони володіли. Міщан Полонного можна поділити на наступні категорії: півволочники – 108 осіб; волочники – 60 чол.; ті, хто мав більше однієї волоки землі – 4 особи. 

Отже, не дивлячись на ремісничо-торгівельну специфіку міст, значна частина міщан займалась обробітком землі. Ще однією важливою проблемою при вивченні соціально-економічного розвитку Полонного залишається питання соціальної структури міщан. Традиційно, в українській історіографії дотримуються поділу населення на наступні соціальні групи, залежно від матеріальних статків і прав: міська верхівка (шляхта та міські урядники), міське поспільство (ремісники і купці) та міські низи (коморники, парканники, слуги). Як зазначає О. Компан, чітко проведеної межі між цими трьома групами на українських землях не було. Відбувалось взаємопроникнення представників різних категорій. Найбільш привілейованим та заможним станом була шляхта. Перелік міщан в інвентарі 1620 р. в Полонному розпочинається з фіксації шляхетських дворів у місті, яких нараховувалось 14 (Гозджиковського, Борушковича, Шпота, Янковського, Гарнишова, Свошовського, Русянова, Сарницького, Бобовського, Свошевського, Біміні, Шиського, Шобанського, Шаховичова). На жаль, джерело не фіксує їх земельні наділи та матеріальні статки, але вказується, що двоє з них (Сарницький і Бобовський) жили в передмісті і мали власні фільварки. Оскільки міста південно-східної Волині були оборонними пунктами в боротьбі з татарами, частина міського населення була зайнята військовою справою. Зустрічаємо і такі категорії міського населення як «стрільці», «побережники», «гайдуки» – обов’язком яких була охорона і сторожа міста. В Полонному інвентар 1620 р. фіксує 16 гайдуків; 6 осіб, які відносяться до категорії замкових слуг (Загорський – замковий слуга, Васько – замковий слуга, Ванько, Собаченя, Хибовський і Мисько Поберезник, замковий служка). До найбідніших верств населення міста належали парканники та коморники.

Коморники – це ті, хто не маючи власного житла та земельних наділів, мешкали у наданому їм помешканні (коморах) і працювали на господаря або ж платили йому. Відомості інвентаря 1620 р. дозволяють умовно поділити категорію коморників в Полонному на тих, хто володів конем і тих, хто його не мав. Загальна кількість коморників в Старому Полонному становила 141. Із них 33 особи володіли конем, а 108 – ні. В Новому місті всього зафіксовано 80 коморників. В Новому Полонному 13 коморників в інвентарі записані з кіньми, а 67 без коней. Окремою колонкою в інвентарі 1620 р. подається така категорія міщан як парканники.

Парканники – це міщани, які мешкали біля міського паркану і не володіли земельними наділами. Це була чисельна група населення майже в кожному місті Південно-Східної Волині. Наприклад, на 1615 р. в Костянтинові було 50 парканників, в Базалії – 49, в Острополі – 76, але найбільшим число парканників було в Полонному. Їх загальна кількість в Старому і Новому місті дорівнювала 258 осіб. Отже, в місті був значний відсоток бідних міщан. Характерним явищем для українських міст раннього нового часу було жебракування. Жебракуванням часом займались міщани з дозволу уряду у випадку наприклад, коли необхідна була певна сума грошей для викупу родичів із татарського полону.

Одним із факторів, які гальмували господарський розвиток міст в XVI-XVII ст., а також впливали на динаміку чисельності населення були напади татар. Особливо спустошливим для Полонного був напад 1618 р., коли Полонська волость, як і Остропільська, Базалійська, Красилівська, Лабунська та Старокостянтинівська, постраждала від нападу татар. Про руйнівний вплив нападу 1618 р. на соціально-економічний розвиток міста та його околиць знаходимо відомості в інвентарі 1620 р., в якому йдеться про зменшення кількості худоби, а також десятини, яку платило населення волості, що пояснювалось наслідками татарського нападу. Так, наприклад, читаємо «десятини овечої і козиної з сіл, що належать до замку, діставалося перед татарщизною 300, зараз через татарщину їх не може бути більше ста, а свиней 30». Зазначимо, що завдяки міським мурам, місто менше страждало від татарських нападів на відміну від околичних сіл. Зазначимо, що в Полонному жила громада татар, хоча інвентар 1620 р. фіксує їх у описі села Підлужжя окремою колонкою «полонські татари». В документі вказується, що вони знаходились на службі кн. її мл., мають сімнадцять волок землі та сім нив. Щодо обов’язків татар, то зазначалось, що вони повинні «ставати на кожну оборону грунтів, лісів, границь, на сторожу під час нападів і де їм староста прикаже». В списку імен татар зафіксована 31 особа. Цікаво, що серед них згадується «Милна, татарський піп», але ми не маємо відомостей про існування в Полонному мечеті чи інших сакральних споруд татар. Зазначимо, що аналогічна татарська громада, яка служила в цілях оборони була в Острозі.

Соціальний та економічний розвиток приватновласницьких міст Волині, в т.ч. і Полонного, значною мірою визначався політикою його власників, зокрема князів Острозьких та їх спадкоємців, яка була спрямована на розбудову волинських міст в кінці XVI – початку XVII ст.

Місто Полонне в першій половині XVII ст., як Остропіль і Острог, можемо віднести до великих приватновласницьких міст. З подимного тарифу 1629 р. бачимо, що з десяти найбільших міст Волині - три королівські (Луцьк, Кременець, Володимир) і шість - приватновласницьких (Острог, Корець, Остропіль, Полонне, Степань, Костянтинів). Надання місту магдебурзького права та інших економічних привілеїв сприяло не лише утвердженню міського самоврядування, але слугувало значним імпульсом для розвитку торгівлі та ремесла в Полонному в першій половині XVII ст.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь