A A A K K K
для людей із порушенням зору
Виконавчий комітет
Полонської міської ради територіальної громади
Хмельницька область, Шепетівський район
Офіційний сайт
40220859@mail.gov.ua
тел: 2-01-40; 0979110328

Давня історія

996 року князь Володимир Святославович приписав Полонне до київської Десятинної церкви. Спочатку місто належало Великим князям Київським; бували великі князі Володимир Святославович, Ярослав Мудрий, в 1170 році жив удільний князь Володимир Мстиславович. У 1195 році київський князь Юрій віддає Полонне своєму зятеві Роману Мстиславовичу — правителю Волині. З цього часу і по сьогодні місто є складовою Великої Волині. Після утворення Галицько-Волинського князівства Полонне ввійшло до його складу. Стояв із своєю раттю біля Полонного король Данило Романович — тоді власник міста.

 

Для захисту від кочівників на природній височині було зведено замок-фортецю із земляними валами, дерев'яним частоколом. Лаврентьєвський літопис повідомляє, що в 1169 році половці підійшли до Полонного і захопили багато людей і худоби з навколишніх сіл, проте фортецю не здобули. Місто, очевидно, було зруйноване монголо-татарами в 1240 році.

 

У ХІІІ ст. в Полонному існував православний монастир. Протягом віків місто Полонне було відоме своїми ремісниками. Завдяки отриманому містом у другій половині XVI ст. магдебурзькому праву ремесла набувають надзвичайного розвитку, створюються ремісничі цехи.

 

В угоді від 1366 р. Казиміра ІІІ з Любартом Полонне згадується серед «мурованих» міст. В 1494 році місто було надане князю Костянтину Острозькому. У 1510 р. на місці укріпленого посаду князь Костянтин Острозький будує нову фортецю. У 1569 році Полонним заволодів Альбрехт Ласький, наступного - 1570 pоку він передав місто королю.

 

Щоб привернути до Полонного ремісничо-торговельний люд, у другій половині XVI ст. йому надали магдебурзьке право. Це сприяло зростанню містечка. В 1629 році в ньому налічувалося 970 житлових будинків. У Полонному була досить міцна цехова організація. 1635 року, згідно з податковими відомостями, тут працювало 42 шевці, 28 ковалів, 13 пекарів, 33 кушніри, 11 ткачів, 18 гончарів, 11 колесників тощо — всього 194 ремісники. Містечко було одним з найбільших на Волині центрів виробництва бочок. У першій половині XVII ст. ремеслом і торгівлею займалося 17% жителів.

 

Основна частина населення містечка жила з сільського господарства, перебуваючи в тяжкій економічній залежності від феодала. Земля між селянами розподілялася дуже нерівномірно. Інвентарні відомості за 1598 рік свідчать, що лише за 2% кріпацьких господарств було закріплено по дві волоки землі, за 36,2 % — 0,75-1 волоки, за 53,8% — півволоки, 8% селян зовсім не користувалися польовою землею; панщина встановлювалася по 2-3 дні на тиждень. Фактично кріпаки працювали більше, бо норми були великі. Відробляти їх селяни мусили власною худобою і реманентом. Вони виконували багато додаткових повинностей: лагодили дороги й мости; мочили і м’яли льон і коноплі; пряли, ткали полотно і сукно; збирали гриби та ягоди для панського столу.

 

У 1640 році князь, краківський воєвода Станіслав Любомирський сприяє укріпленню центру міста бастіонним п'ятикутним в плані оборонним валом за голландською системою і фортечними мурами. Автором перебудови був італійський архітектор Матео Трапола.

 

З 1648 року Полонне було сотенним містом Волинського полку в Українській державі Богдана Хмельницького.

 

11 грудня 1766 р. король Станіслав ІІ Август Понятовський підтвердив права міста на прохання його тогочасного власника — князя Марціна Єжи Любомирського, сина казімірського старости Антонія Бенедикта. Імовірно, тоді ж виник історичний герб Полонного з зображенням християнського патрона князя — Святого Мартина верхи на коні.

 

З кінця XVIII ст. й особливо у XIX ст. у Полонному, як і по всій Україні, розвиваються капіталістичні відносини. Значного поширення набули промисли — борошномельний, шкіряний, деревообробний, а також торгівля. Мануфактура князя Радзивілла, що виробляла ворсові килими, діяла у місті з XVIII ст. У 80-і роки XIX ст. через Полонне прокладено залізничну колію, що зв’язувала Київ з Брестом. У 1875 році збудовано чавуноливарний, в 1882 — пивоварний, через п’ять років — фарфоро-фаянсовий заводи, дещо пізніше — завод вогнетривкої цегли. Працювали столярня, 2 водяні та вітряний млини, майстерні: ткацька і для виготовлення возів.

 

Як і раніше, основним заняттям жителів, переважною більшістю яких і в першій половині XIX ст. були кріпаки поміщика Валевського, а згодом — Дуніна-Карвицького, лишалося сільське господарство. І сюди проникав капіталізм. Відбувалася поступова заміна відробіткової ренти на грошову. 1847 року поміщик перевів на оброк понад 150 кріпаків, 12 тяглових і 7 напівтяглових господарств.

 

Під час проведення реформи 1861 року кріпаки Полонного, переведені у стан тимчасовозобов’язаних, мусили протягом двох років відробляти по 20 чоловічих піших днів або ж сплачувати оброк — 3 крб. 10 коп. за десятину. Щоб викупити землі, вони мали внести 36 тис. крб., сплачуючи ще 3 річні відсотки за надання розстрочки. На протязі 1862—1871 рр. колишні кріпаки сплатили 12 тис. крб., а залишилося ще 34 тис. крб. Кінця платежам не було видно. Погіршувалося становище селян ще й через епідемії холери, падіж худоби, що часто відбувалися в той час.

 

Доведені до відчаю, колишні кріпаки відмовлялися виконувати повинності, сплачувати викуп. У містечку відбувалися часті заворушення. Жителі Полонного і навколишніх сіл під час польського повстання 1863 року поповнили один з польських загонів під керівництвом Ружицького, який, пройшовши маршем через Новоград-Волинський повіт, наприкінці квітня вступив до містечка. При вході повсталі, зайшовши до поштової контори, порвали портрет Олександра II, знищили всі книги й папери волосного правління. Наприкінці дня вони розташувалися табором в одному з передмість Полонного. Через кілька днів по тому сюди почали надходити царські війська. Повстанці залишили містечко.

 

Задавлені нуждою, жорстокою експлуатацією, піднімалися на боротьбу і робітники. Коли 1897 року комерційний директор фаянсового заводу хотів присвоїти їхню заробітну плату, обурені робітники не вийшли на роботу. Адміністрація змушена була повністю розрахуватися з ними. По суті, це був перший виступ робітників у цьому краї. Незадоволені низькою заробітною платою, тривалим робочим днем і свавіллям адміністрації, 31 березня 1898 року робітники цегельного заводу оточили будинок панського майстра, вимагаючи поліпшення життєвих умов. Виступ робітників підтримали селяни, які добивалися повернення їм для випасу худоби вигону, що раніше був громадським. Вони засипали рів, виритий за наказом поміщика, щоб приєднати вигін до своєї землі. Для розгляду справи приїхав сам губернатор. Зрозуміло, він підтвердив права поміщика, заявивши, що вимоги робітників і селян незаконні. Було заарештовано 60 чоловік. Нове пожвавлення боротьби трудящих відбувалося в роки першої російської революції. В містечку розповсюджувалися прокламації, нелегальна література. Селяни Полонного і сусідніх сіл 7 і 8 грудня 1905 року самовільно рубали ліс, який належав поміщику.

 

Революційна боротьба робітників не припинилася в роки реакції. 1908 року адміністрація фаянсового заводу знизила розцінки на 12 - 15 відсотків. У відповідь на це частина робітників заводу в квітні застрайкувала. Страйк закінчився деякими поступками робітникам. Велику роль у згуртуванні революційних сил відіграли газети «Пролетарий» и «Социал-демократ», які надходили до Полонного протягом 1908 - 1909 років.

 

На початку XX ст. Полонне вже було досить добре розвинутим містечком на Волині. Напередодні революції 1905—1907 рр. тут діяло 30, переважно дрібних, підприємств, на яких працювало понад 300 робітників, та близько 60 майстерень з 400 ремісниками. У роки промислового піднесення проходило розширення та реконструкція старих підприємств, будівництво нових: цегельного заводу, парового млина. Наявність в околицях містечка покладів високоякісної глини сприяла налагодженню виробництва посуду та гончарних художніх виробів: півників, коників, горщиків під квіти тощо. Любов до цього промислу і знання передавалися з покоління в покоління. Саме на цій основі тут виросло виробництво художнього фарфору та кераміки. Щотижня в Полонному збиралися базари, 10 разів на рік відбувалися ярмарки, на яких торгували поряд з товарами фабричного виробництва і кустарними виробами: кожухами, чобітьми, полотном, а також продуктами землеробства. Містечко мало численні приватні крамниці, 8 заїжджих дворів, 7 харчевень.

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь