Поховання старців
Доля подарувала Полонському краю чимало молитвенників і праведників. Серед них найбільш відомим був отець Єпифаній - в миру Степан Гончаренко, який обрав собі у глибокій старості шлях спасіння душі та служіння ближнім - подвиг юродства у Христі.
Пам'ять людська зберегла не так багато відомостей про життя Старця. Адже доля відміряла йому напрочуд довгий земний шлях - понад 100 років. Якщо вірити Старцю, який розповідав про свої зустрічі і близьке знайомство з Устимом Кармелюком, можна припустити, родом він із Літинського повіту на Поділлі. Очевидно, замолоду Степан Гончаренко здобув освіту. Ті, хто знали його вже в похилому віці відзначали, що Старець з духовно близькими йому людьми вів розмову досить логічно і розумно.
Великий проміжок життя праведника залишився для нас невідомим. Збереглися відомості, що певний час він був на Афоні. Звідти його разом з іншими сорока угодниками послали для зміцнення християнської віри на нашій землі. Добре відомим у наших краях отець Єпифаній став на початку XX віку. Десь до 1923 р. він ще хрестив дітей, хоронив, дякував у церкві і т.п. Передостаннім місцем його перебування був Любарський чоловічий монастир. Там він займався ще й теслярською справою. Однак, у 1933 р. монастир розібрали більшовики, а монахів розігнали. Дідусь Степан змушений був залишити Любар і переселитися у село Варварівку на Полонщині, де й прожив 25 останніх років свого життя.
У період гонінь на церкву та репресій до духовенства, отець Єпифаній змушений був піти у підпілля, переховуючись у варварівськрх віруючих Під час німецької окупації перейшов на легальне становище - жив у Варварівці як "дідусь Степан". З поверненням радянської влади, коли потрібно було голосувати та брати облігації, Старцю дали прізвище Гойдоренко.
Варварівським старожилам він запам'ятався кремезним чоловіком, високим на зріст. Лице мав чисте, без зморщок, але весь був сивий. Багато молився. Одягався у селянську білу полотняну сорочку й такі самі штани. Голова у нього була весь час пов'язана у білу хустину, мав звичку, трохи нахилившись, поволі ходити по хаті чи по садку.
Отець Єпифаній мав від природи благодатні дарування, він бачив людину наскрізь. Відомо багато випадків, коли молитва Старця рятувала людей від біди, допомагала уникнути нещасть. Було й таке, що він символічно попереджав того чи іншого про смерть. Проводжаючи своїх шанувальників, повчав щоб свято берегли православну віру і нікого не осуджували. Ось який випадок,запам'ятали старожили Варварівки:
Під час війни, проходячи через село на фронт, один солдат з Київщини попросив Старця благословити його. Дідусь запитав:
- Молитву «Отче паш» знаєш?
- Знаю.
- Іди.
На прощання дав йому хрестик. В одному з боїв солдат потрапив у полон разом з іншими воїнами, їх заставили копати собі яму. Роздягли. Побачивши на ньому хрестик, німець запитав:
- «Отче наш» знаєш?
- Знаю.
- Я ну розкажи.
Розказав.
- Одягнись і йди.
Після демобілізації цей солдат приїжджав з Київщини дякувати Старцю за благословення.
Протягом життя праведник Єпифаній перетерпів багато заздрощів, наклепів. Та він ні від кого не шукав пошани, завжди залишався сам собою. Подвиг юродства у Христі був єдиним можливим на той час засобом настанови людей на шлях спасіння. Червневого дня 1958 р. святий отець відійшов у вічність, заповідав поховати себе без усяких почестей на Горошківському кладовищі в Полонному, де знаходяться могили таких, як він, старців Андрея й Артемія з Афона. Він пророкував: "Де наші могили будуть лежати, там бід не буде".
Шанувальники Старця виконали його заповіт - несли па руках більше десяти кілометрів з Варварівки до Полонного. На могилі поставили дубовий хрест. Згідно волі отця, на хресті нема ніякого надпису. Приходять до його могили люди і моляться, щиро вірячи, що як допомагав отець Єпифаній на землі, так не залишить їх прохань не почутими і на небі.