Полонські "Ромео та Джульєтта"

Стоїть у Полонному на Малих Бортниках (Старе місто), біля крутих берегів Хомори пам'ятник-обеліск.

Жила колись в Полонному дівчина Йоганна Тушинська.Батько її був шевцем, рано помер і залишив дружину з дочкою в старенькій хатині, що стояла недалеко від Хомори. Хоч в нестатках проходили дитячі роки Йоганни, але виросла вона красивою дівчиною, зі струнким станом та довгою косою.

Коли в неділю шістнадцятирічна Йоганна з дівчатами гуляла по валу, на неї звертали увагу всі перехожі. Одного разу до дівчат підійшов офіцер кавалерійської військової частини, що стояла в Полонному на Гамарні. Йому приглянулася Йоганна. Він почав приходити на берег Хомори щонеділі, щоб побачити дівчину, яку покохав по-справжньому. Йоганна відповіла йому взаємністю. Зустрічі продовжувались кілька місяців.

Але на шляху до одруження закоханих стояла церква, соціальна нерівність та національна недовіра. Адже 25-річний Петро був росіянин, син полковника, дворянин, а Йоганна - католичка, дочка простого міщанина-шевця. Проти їх щастя виступали батьки обох сімей.

Полковник Білокопитов, який служив у Новограді-Волинському, відізвав туди свого сина. Мати Йоганни в цей час влаштувала заручини доньки з іншим. Почувши про це, Петро соколом прилетів у Полонне. Викликав Йоганну з хати. Пішли на берег Хомори на останнє таємне побачення. Довго гуляли закохані, милувалися чудовим виглядом містечка, що розкинулось внизу на рівнині. Щоб ніколи більш не розлучитись з коханим, Йоганна обвила його шию своєю пишною довгою косою і так, обійнявшись, вони кинулися вдвох з високого урвища в холодні хвилі Хомори.

Церква заборонила ховати утоплеників на цвинтарі. На місці побачення батько Петра побудував склеп, де поклали поруч домовини Петра і Йоганни, а на могилі поставили пам'ятник і викарбували на ньому такі слова: "Петр Белокопытов и Иоганна Тушинская, два благороднейших существа, жертвы общественных предрассудков, геройски покончили жизнь свою 1849 г. 9 июля. Будешь помнить благородный поступок их, если узнаешь силу любви".

Можливо, саме ця історія надихнула Лесю Українку на написання легендарної "Лісової пісні".