Вічна пам’ять та доземний уклін нашим землякам, що залишилися лежати навічно у Долині смерті.
Над Воробіївкою ніч.
Не сплять спокійно мирні люди.
Село фашисти обійшли,
якесь нещастя скоро буде.
Пройшло недовго.
Почалось.
Село вогнями запалало.
Жінки навколішках благали,
діти жахалися й ридали…
Воробіївка. 78 років тому. 24 січня 1944 рік. Січень. Зима. На холоді мерзнуть діти, жінки та ледве тримаються на ногах бабусі та дідусі.
Людей зігнали на так званий у селі Гальців Беріжок, оточений з усіх боків горбами. З яких по людях ударив шквал вогню з автоматів і кулеметів.
Фашисти безжалісно розстрілювали дітей, жінок і стариків з села Воробіївка, Храбузни та навколишніх сіл.
З настанням темноти від мертвої купи-гори відокремилася маленька закривавлена постать, а згодом – ще одна. Це свідки тієї страшної трагедії.
Настала ніч, полум’я довгими язиками освітив старі верби. Так фашисти ховали сліди свого варварства. До розстріляних трупів, стягнутих в мертву купу, вони підвезли бочки з бензином і підпалили.
Близько 300 односельчан і жителів навколишніх сіл, з яких 123 дитини, були безжалісно розстріляні у Воробіївській Долині смерті. Лище двоє хлопчиків залишилися живими свідками страшної трагедії: це нині покійні Ватрас Амбросій Цезарович з села Храбузна та Писарчук Петро Іванович з села Воробіївка.
Назавжди 24 січня залишилося чорним і трагічним днем в календарі історії села Воробіївка, адже через роки у наше сьогодення пробивається стогін передсмертних мук приречених дітей, матерів, батьків, стариків, чиє життя не пощадили нацистські варвари.
Ідуть роки. Змінюються люди, але пам’ять залишається в серцях.
Роки минулого мають бути повчальними, мають застерігати нас не забувати жахіть, заподіяних гітлерівцями на нашій землі.
Вічна пам’ять та доземний уклін нашим землякам, що залишилися лежати навічно у Долині смерті.
