150-річчя від Дня народження Лесі Українки.
Через любов у безсмертя.
Леся Українка і Полонне.
25 лютого – День народження української письменниці Лесі Українки.
Лесю Українку знає весь світ. Багато її творів визнано шедеврами світової літератури, а в українську вона принесла нові мотиви і мандрівні сюжети з інших культур. В цей день Україні відзначають 150-у річницю від дня народження видатної української письменниці, поетеси, перекладача, громадської діячки Лесі Українки. Відтак, на Полонщині, як і в інших куточках країни, відбудеться ряд заходів.
Леся Українка народилася 25 лютого 1871 р. в місті Новоград-Волинському, центрі повіту, до якого в той час входило й наше місто. 1890-их роках в Полонному мешкав рідний брат батька Лесі Українки Григорій Антонович Косач. Наймолодша сестра Лесі Українки Ісидора Петрівна Косач-Борисова, яку доля закинула за океан, у 1969 р. на запитання про Полонне відповіла:
" Наш дядько Григорій Косач служив мировим посередником у Полонному і жив там з першою своєю дружиною. До них і наїздили наші батьки, і Леся, і всі ми. Дядю Гришу всі ми любили. Він був хороша людина: лагідний, веселий. У 1900-х роках (як вийшов на пенсію) він оселився у Києві».
В листах і архівних матеріалах Лесі Українки і взагалі Косачів є чимало згадок про Полонне і про перебування тут сім’ї Косачів, в тому числі й Лесі Українки. В рукописному відділі Інституту літератури Академії Наук України зберігається лист Лесиної сестри Ольги Косач-Кривинюк, в якому є такі рядки: «1893р. 30.V. Леся зі мною з Колодяжного поїхали до Гадяча «купатися в Пслі». По дорозі заїздили до дяді Гриші в Полонне і до Києва».
Про цю поїздку в Полонне є листи самої Лесі Українки. Весною 1893 р. з Колодяжного вона писала М.Н.Драгоманову в Софію: «Весна, хоч і поганенька, мене дуже поправила, а то зимою, як то звичайно, мені приходилось часто погано. Тепер я повернулась на літній стрій і вже думаю, куди б то насамперед поїхати. Хочу в кінці мая рушити з тіткою до Полонного...»
З таким бадьорим настроєм, мріями про краще вирушає поетеса в подорож. Після відвідання нашого міста Леся повідомляє свою матір 5 червня 1893 p.: «Люба мамочко! Сьогодні ми вже в Києві... У Полонному ми були тільки біля пам’ятника та в Новоселиці, а в Миропілля дядько одного дня збирався нас повезти, то коней не було. В Новоселиці дядько взяв у палаці картину, щоб Тося змалював... В Полонному ми не купалися, бо одно те, що вода ще холоднувата (16 градусів), а друге, що там на більшій частині з берега одразу «прикро» і хто не конечне плаває, то й страшно. Є і добрі місця, але зате вони далеко від дядькової хати. Дядько вмовляв нас, щоб ми зоставалися у нього, а він нам найме коня возити нас до купання, та я подумала, що так не варт зоставатися, бо і коня трудно найняти і сторона полонська мало чим сухша і тепліша від колодяженської». 
З листа видно, що поетеса під час цієї поїздки була не тільки в Полонному, ай в навколишніх селах. Побувала вона й на Малих Бортниках, де на березі Хомори стоїть пам’ятник полонським Ромео і Джульєтті – Петру Білокопитову та Йоганні Тушинській. Лесі Українці, натурі вразливій та щирій, напевно, імпонував вчинок цих двох юних сміливців.
У різний час наше місто відвідали дядько Лесі, видатний громадський діяч Михайло Драгоманов, мати поетеси, відома письменниця Олена Пчілка, брат Михайло, письменник, перекладач. Місцевим краєзнавцям пощастило записати в 1967р. розповіді старожилів про перебування в Полонному Лесі Українки. Ось що розказала тоді Д.С. Ляховецька, згадуючи розповіді своєї матері:
«Недалеко від нашого дому був будинок Косача, дядька Лесі Українки. Тут була гарна місцевість. Недалеко протікає річка Хомора. А дядько Лесі дуже любив природу. Біля свого будинку він виростив красивий парк-сад. В дядька бувала маленька Леся з братом Михайликом. Олена Пчілка привозила їх сюди влітку декілька років підряд із Звягеля (так тоді називався Новоград-Волинський), а потім з Луцька.
До нас Леся щоранку приходила брати свіже молоко. Моя мати розказувала, що це була дуже цікава і допитлива дівчинка. Вона часто просила дозволу погратися з каченятами, яких було в нашому господарстві багато. Любила квіти, плела віночки з кульбаби. Часто бігала в поле, збирала волошки, дуже любила вечорами слухати народні пісні, яких співали парубки та дівчата».
Бувала Леся Українка в Полонному і дорослою. Про це розповідала довгожителька М.С.Костелецька (1882 року народження), яка особисто бачила поетесу:
«Мій покійний батько працював у селі Варварівка Полонської волості у княгині Гагаріної. Княгиня дозволила йому побудувати хату на поміщицькій землі. Але через деякий час вона продала свій маєток. Новий поміщик наказав батькові негайно вибратись. Нас викинули на вулицю. На захист виступив дядько Лесі Українки Григорій Косач, мировий посередник у Полонському волосному суді. Згодом ми поселилися недалеко від садиби Косача. Він часто заходив до нашої сім’ї, і ми, діти, бігали до цього. Пригадую, що Косач любив природу, вивчав рослинний і тваринний світ Волині. В квартирі у нього стояли чучела птахів і тварин: орлів, диких кіз, кабанів.
Одного разу нам сказали, що приїхала племінниця Косача - Леся. Мені тоді було 10 років, Лесі - близько двадцяти. Я пригадую цю дівчину: статна, обличчя худорляве, руса коса, гладко зачесана догори. Вона була така велична і разом з тим привітна. Такою запам’яталась мені Леся, коли приходила до нас в сад, де ми бавилися».
Як найдорожче, зберігають полончани все, що пов’язано з іменем Лесі Українки: будинок, в якому вона бувала, мальовничі куточки природи, де відпочивала, місця, які оспівала в своїх творах.
Леся Українка… Її творча особистість стала життєдайним джерелом, з якого причащаються спраглі, набирають сили втомлені, очищаються осквернені, знову вірують зневірені.
Одужують. Встають з колін. Стають великими.
Тож причащаймося силою і красою її могутнього Слова. Доростаймо до її духовних обріїв. До неї долітаймо. Душею і щирим словом і пам’ятаймо сліди славетної поетеси є в нашому сивочолому містечку.
